«Мамо, мені дуже важливо, щоб ти знала»:

             -якщо я кричу, плачу і, навіть, сварюся – це не тому, щоб  вивести тебе із себе. Це я прошу пояснити, що зі мною відбувається.

           Якщо я не слухаюсь, втікаю, або кидаю речі – це не тому, що я вередую. Я вивчаю світ, взнаю, що я можу, а що ні, я шукаю свободу, самовираження.

           Я прийшла в цей світ не для того, щоб ти мене наряджала. Я прийшов в цей світ не для того, щоб ти і тато обдаровували мене подарунками. Я прийшов взнати секрет щастя, любові і  прийняття.

           Якщо я гублюся, вибігаю на дорогу і лізу до собаки – я не хочу довести тебе до інфаркту або померти. Я показую тобі свою довіру до тебе, до життя і до світу. Я показую свободу і безстрашність.

           Мені не потрібні твої знімки в Інстаграмі, твої розповіді подругам і гордість за мої успіхи. Мені потрібні навики справжнього життя – планування, дружби, відповідальності за прийняті мною рішення.

 Коли я кричу: «Я тебе не люблю!» - я питаю: « Чи любиш ти мене, навіть, коли мені нестерпно погано? Чи зможу я знайти пробачення, підтримку і настанови, навіть, коли помилюся?»

           Якщо я б’юся, то я не хуліган. Я відстоюю чесність, свою думку і справедливість.

 Мої капризи, надуті губи і підроблені сльози – продовження вивчення світу, моїх здібностей і реакцій людей. Допоможи мені зрозуміти це.

           Коли я зайшовся в істериці,  ридаю білугою і б’юся на підлозі – я розчинений в океані емоцій. Будь маяком неприскіпливості, простоти і спокою – і я знайду дорогу, йдучи на твоє світло.

           Коли я не роблю уроки, обманюю, що не задавали і не хочу йти до школи – я прошу взнати, що мені насправді цікаво. Я кричу, що я не школяр, а в першу чергу людина. Гордий, самодостатній і відважний.

           Я прийшов, як душа – через твоє тіло, важкісь виношування, біль пологів, щоб ти змогла навчитись у мене, а я - у тебе. Ми дуже давно обрали, з цією метою, один одного.